Під`їжджаю електричкою до Стрия, міста, що стало мені рідним, міста, що незважаючи на свою пиху (принада будь-якого провінційного міста), пригорнуло мене, а що ще йому залишалося. Буденна сірість одразу б`є в очі. Одноманітність і невиразність архітектури (а радше відсутність такої) не зоставляє нічого іншого, як споглядати за людьми - цим, чи не єдиним виразником мого сучасного міста (відкиньмо зовнішню псевдоприваблюваність теперішніх (аж ніяк не сучасних) магазинів і барів).

Люди. О так! Стрияни! Знаєте, мене дивує, як у Стрию міг піднятися вперше серед усіх інших міст України синьо-жовтий прапор. Справді, адже Стрий місто доволі таки байдуже в плані політичному, громадському і казна-ще-якому. За останні три роки я не бачив жодного мітингу, повстання чи демонстрації протесту. Не скажу, що це погано, адже суспільний спокій - запорука стабільності. 

Друге, що мене вражає, це майже діагностична схожість людей, схожість в усьому: думках, одязі, побуті. Дивує, як серед тої ... Читати далі »