То звідки береться "жива вода"? - 24 Березня 2009 - Дневник

П`ятниця, 22.11.2024, 22:32

Головна
Реєстрація
Вхід

Музика.

Вітаю Вас Гость | RSS

Форма входу

Меню сайту

ЧАТ!!

Календар

ПОГОДА!

Головна » » То звідки береться "жива вода"?

12:10

То звідки береться "жива вода"?

«Наступного ж дня ця “чиста питна вода” в наших бутлях чомусь зеленіє, а часом і починає “пахнути”», – стверджують одні. «Чи правда, що її видобувають з артезіанських свердловин?» – запитують інші.

«Маю для вас цікаву інформацію, – пролунав у телефонній слухавці голос – Сині цистерни, які розвозять воду по Львову, “заправляються” в нашому селі. Приїздіть у Дуліби Стрийського району – побачите все на власні очі. Воду набирають о 4-5 годині ранку на території колишньої свиноферми. Поруч – сільський цвинтар. Мені особисто дуже цікаво, якою ж водою вони поять людей?!»

Приводом для журналістського розслідування стали непоодинокі звернення читачів у редакцію щодо якості питної води, котру розвозять вулицями Львова автоцистерни.
Стрий-Дуліби-цвинтар-свинарник

Колишню свиноферму знайшли без проблем – щойно перетнули польову дорогу, як вперлися в довгу бетонну огорожу. І ба! – за нею стояли дві сині автоцистерни. Власне, на колесах була одна, інша – демонтована з водовоза. На подвір’ї не видно ні душі – лише два величезні вівчури. За сотню метрів від свиноферми поблискує хрестами кладовище. Видовище, щиро кажучи, моторошне і, щонайменше, інтригуюче. Невже саме тут набирають «чисту, питну воду»? Разом із фотографом облаштовуємо місце для засідки.

Ближче до опівночі у браму в’їхав легковий автомобіль. Його власник, з огляду на реакцію двох сторожів, котрі виросли немов із-під землі, – тут за начальника. Чолов’яга узявся роздавати вказівки. До нас донеслася лише його пересторога: «І щоби ніякої горілки!» Сторожі зникли так само хутко, як з’явилися. «Головний» теж поїхав своєю дорогою. Нам залишалося чекати...

Лише о четвертій годині ранку почалося пожвавлення – тарахкотячи порожньою цистерною, на територію бази заїхала машина. Водій хвацько заскочив на борт свого авто й закинув до люка товстезний шланг, який стирчав із фасаду будівлі. Десять хвилин – і цистерна повна. Позаду вишикувалися в чергу ще дві машини. Процес, як-то кажуть, пішов.

Прикметно, що водії були в засмальцьованому одязі. Я ж собі уявляв, що в місцях розливу «питної води» люди працюють у білих халатах, як це прийнято на об’єктах харчової промисловості. А тут брудний шланг закидають прямо в люк, хоча технічні умови передбачають заправляння цистерн під тиском через їх нижній отвір (це для того, щоби ніяка зараза не потрапила у водичку чи аби вітер ніякого листочка із цвинтаря не приніс). Ось так!

Тож вода попрямувала до споживачів, а мене того дня чекала складна «паперова епопея» з чиновниками від санепідемстанції та контролюючих органів.
«Та ви що?! Вперше чую!»

Перший візит – в обласну санітарно-епідеміологічну станцію. Потрапив на прийом до Оксани Кудли, завідувача відділу гігієни харчування. Вислухавши мою розповідь про нічні пригоди, вона щиро здивувалася, запевняючи, що вперше чує про таку воду, та й про фірму, яка її постачає. «Ми її ще не перевіряли, проте зробимо це найближчими днями», – запевнила пані Кудла. Однак слова – словами, та потрібні докази. «Чи не могли б ви підготувати нам офіційну відповідь?» – прошу її. «Так, звісно, завтра ви цей папір отримаєте», – запевнила вона.

Наступного дня нам надійшов відпис, однак аж ніяк не відповідь. У ньому зазначили, що фірмі «Терем і К» видано висновок санітарно-епідеміологічної експертизи, згідно з яким ця вода є питна, вона набрана із джерела й відповідає нормам. Однак де те джерело? Чи мають право набирати воду в Дулібах (поруч із цвинтарем)? Хто й коли перевіряв її на якість? І хто, зрештою, контролює процес видобутку води, яку ми купуємо з автоцистерн на своїх подвір’ях? Ці цілком слушні запитання так і залишаються без відповідей.

Що ж, позаяк в обласному управлінні нам конкретної інформації не надали, звертаємося в Міністерство охорони здоров’я України. Тим паче, що в рекламному флаєрі цієї фірми чітко вказано: «Вода сертифікована Державним центром стандартизації, метрології та сертифікації, має гігієнічні висновок МОЗ України і за своїми природними властивостями є ідеально придатною для пиття, приготування їжі й напоїв».

Надсилаю їм офіційний інформаційний запит. Відповідь, м’яко кажучи, вразила: в документі зазначили, що ця вода... сильногазована й відповідає усім нормам мінеральної столової води... Сміх та й годі!

Отож, МОЗ теж не може пояснити, що ж ми щодня п’ємо. Звертаюся до самих постачальників. У них уже точно всі необхідні дозволи мають бути. Директор представився – Сергієм, та від розмови відмовився. Нарешті вдалося поспілкуватися з працівником фірми, котрий не погодився назватися (мовляв, не люблять вони журналістів): «Воду ми не видобуваємо, а купуємо. Її беруть із підземних джерел у смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області.

Далі ми веземо її своїм транспортом (2,5-тонними цистернами) в Дуліби. Там воду проганяють через очисну станцію та спеціальні фільтри. Тоді її знову заливають у цистерни (які попередньо обробляють парою) й везуть на продаж до Львова». «А чому ж вашу воду називають “Трускавецькою”?» – запитую в нього. «Раніше ми закупляли її у Трускавці, – каже чоловік. – Очищували й розливали на тій самій базі в Дулібах. Нещодавно відбулися зміни у структурі фірми, і через це змінили назву торгової марки».

Тим часом ми роздобули ще одну цікаву інформацію. У стрийській районній санстанції нам повідомили, що на території бази є свердловина, однак наполягають, що воду з неї використовують... винятково для технічних потреб.

Отож, що маємо у підсумку? Привозною водою з Дрогобиччини автоцистерни заправляються на колишній свинофермі в Дулібах, де (як стверджують її постачальники) є очисна станція. Якщо ж усе так добре, як вони переконують, то чому так складно отримати конкретну інформацію? Наприклад, довідатися, чи є у виробників сертифікат якості на воду, яку набирають зі свердловини? Чому санепідеміологи не можуть надати нам усіх необхідних документів, які б роз’яснили, що насправді відбувається на колишній свинофермі в Дулібах? Яку, зрештою, воду ми п’ємо із цих автоцистерн?

А ще не дає спокою запитання: з якого це дива працівники санстанції не помічають, що на цистернах не зазначено місця добування й розливу води? Та й взагалі – на них немає жодної інформації, не прикріплено навіть звичайного дозволу міської ради на право торгівлі. Зрештою, спробувавши дізнатися істину, ми так і не змогли знайти відповідь на головне запитання – що ж ми п’ємо? Таке враження, що ні держслужбовці, відповідальні за цю галузь, ані самі «власники води» не зацікавлені надавати об’єктивну інформацію щодо цього важливого продукту. Панове, зробіть нарешті так, щоби ми були впевнені у тому, що купуємо.

Бо наразі такої впевненості нема...